Главная / Служение / Милосердие / Відвідування шпиталю прикордонників (30.04.15)

Відвідування шпиталю прикордонників (30.04.15)

Відвідування поранених в шпиталі прикордонних військ (Ягідна, 58)

Просто дивуєшся Божій допомозі в потрібній справі…
Знайти людей для відвідування поранених кожного тижня — це, схоже, тільки зовні виглядає моїм завданням.
Кожного разу Господь і в таких дрібницях показує Свою руку і волю: 
часто сестри і брати вже обдумували своє бажання поїхати, 
а тут — моя смс, часто саме в потрібний день у них випадає вихідний чи просто вільний час…
Так приємно відчувати Божі благословіння!

Цього разу поїхали Володимир Кришко, Аня Дончевська і Діма Дончевський послужив транспортом.
Смачну їжу під тонким керівництвом сестри Тетяни Адаменко приготували Олена Чумакова, Таня Романюк і Таня Бондаренко.
Щиро дякую всім за участь в добрій справі!

На прохідній ми познайомилися з нововведенням: віднині солдатам не все можна приносити з харчів.
Але, слава Господу, нас пропустили.
Медсестри були до нас дуже привітними (ще одне Боже благословіння).

Найперше ми зайшли в палату №2, де лежить Василь Гоменюк. 
Він постаждав в дорожній аварії в машині, котра їхала на ротацію в АТО.
Тоді 12 побратимів Василя загинули на місці, і багато отримали пошкодження.

Хлопцеві всього 32 роки. У нього 12 переломів і проблеми з координацією рухів.
Тут, у шпиталі прикордонників він переніс 10 операцій. А далі — процедури і лікування в шпиталі МВД.
Радіє, що може вже наступати на п’яту і згинати ногу в коліні.
Для всіх бажаючих допомогти духовно чи матеріально — номер телефона матері Василя, 
Валентини Миколаївни — 098 836 59 27.
Вона дуже вдячна і відкрита жінка.
Василь вірить в Бога, розповідає, що звертається до Нього по допомогу.

Палата за палатою ми ходили до 21.00 (замість звичайних 20.00).
Було дуже корисно для нас, сестер, послухати, як брат Володимир переконував поранених подумати про душу.
Це звучало ненав’язливо, з непідробною турботою.
Благовістити незнайомим людям потрібно вчитися. 
Тому заохочую всіх використовувати і можливість, і час, бо дні лукаві…

Знову ж таки, розповіді поранених захисників допомогли нам ще раз побачити, як Господь діє в серцях людей і там, на фронті,
де, як кажуть хлопці, кожен прожитий день — це милість і чудо Боже.

Хотілося б, щоб війна вже закінчилася, і наше служіння милосердя було направлене в мирне життя.
Молимося, віримо Господу і в його велике милосердя.

сестра Світлана Доманчук

eQXJqZB4EiU K0Bsf76NR2w kv_4iczlrTI

Оставить комментарий